Не могла дочекатися коли вийду накінець на пенсію, але через рік з нетерпінням чекала виходу на роботу
Мені залишалося допрацювати до пенсії рік. Він видався мені довгим і важким. Моє моральний стан залишав бажати кращого. Робочий настрій випарувався, як дешевий парфум. Плюс до всього мене схопив радикуліт і пересуватися самостійно мені було важко. На роботу доводилося їздити на таксі. Квартальні звіти ніхто не відміняв.
Коли настав мій останній день на роботі, я накрила фуршетний стіл для колег. Мене проводжали з усіма почестями. У свою адресу я почула багато трепетних фраз. Місцями навіть розплакалася. Але залишатися в робочому тонусі у мене більше не було бажання.
Мені хотілося нового життя. Я думала, що буду ходити в спортзал, музеї, кінотеатри. Планувала записатися до косметолога.
Перший тиждень я була вдома. Дивилася телевізор, ганяла чаї і відсиплялася. Я насолоджувалася вільним життям і раділа, що тепер можна жити не поспішаючи.
На другий тиждень дочка мене попросила посидіти з онуком: “Мама, ти все одно нічим не зайнята. Побудь з Артемом, поки я свої справи улагоджу. ”
Онук був у мене кілька днів, поки донька не відправила його в дитячий садок. Дивитися за ним було суцільне задоволення, але я розуміла, що не можу це робити цілодобово.
Знову я занурилася в атмосферу самотності. Книги набридли, від телевізора очі втомилися. Піти на шопінг не було бажання. Куди мені було надягати наряди? У продуктовий магазин? Не те місце, щоб нарядами красуватися.
Щоранку я піднімалася в 7 ранку, заварювала каву і підходила до вікна. Спостерігала за міською метушнею і як перехожі поспішають на роботу. Попереду у мене був вільний день, а як витратити час з користю я не знала. Та й мотивація була відсутня. Кожен день був сірим і прісним.
У дворі я зустріла сусідку, яка збиралася виходити з декрету на роботу. Вона запропонувала мені підробити. Сидіти з її дитиною три рази в тиждень, але я не захотіла. Чужі діти – не свої. Це дуже велика відповідальність.
Так сіро і непомітно минув рік. Я набрала зайві кілограми і почала страждати на гіпертонію. Сусідки часто напрошувалися на чай. Я всім відмовляла. Не хотілося мені брати участі у вуличних плітках.
Я розуміла, що мені терміново потрібна робота. А як її знайти в такому віці?
Почала моніторити сайт з вакансіями. Зарплата була маленька, але варіантів було маса. Мені хотілося часткову зайнятість, приблизно півдня робітника.
Я відіслала своє резюме на вакансію фінансиста. Чесно зізналася, що сиджу на пенсії. Через два дні мені передзвонили і відразу запропонували вийти на роботу без співбесіди. Мені здалося це підозрілим. Чуло моє серце, що тут якась афера замишляється. Але я була неправа. Мене офіційно працевлаштували. Щомісяця я отримувала зарплату.
Роботодавець дозволив мені брати роботу додому. Його цікавило виконання потрібного обсягу роботи, а не моє просиджування даремно за столом. Ось так і виходила у мене часткова зайнятість.
Минуло вже три роки, як я працюю на новому місці. Шкодую тільки, що раніше не додумалася шукати роботу. Не варто було гаяти цілий рік життя. Але мені пощастило. Пенсіонерам у пошуках роботи доводиться важко.