Аліна йшла додому. Тяжко на душі. У 33 роки одна, маму лікувати треба, а продати нічого …
Ірина перебралася в село, коли дочці Аліні виповнилося 10 років. Не по своїй волі. Колишній «благовірний» переселив. Купив тут невеликий будинок. А загальну міську квартиру, де вони раніше жили, залишив собі. Живе там з новою пасією.
Як же перешіптувалися сусідки, коли поверталася Іра додому … Про те, як та побачила чоловіка з молодою незнайомкою, виявилося – його студенткою … Як віддавала потім їй же ключі від квартири. Як чоловік намагався пояснити маленькій дочці, що таке любов, і що те, що трапилося у нього з матір’ю може спіткати кожного дорослого …
Аліну посадили за одну парту з Вітькою.
Десятирічного Вітьку дражнили через те, що любив котів. Будинок його батьків стояв на околиці села. Далі – лісосмуга. Сюди люди з міста вивозили і залишали кошенят. А Вітька їх підбирав і приносив додому, хоч і лаяв батько, аж до ременя …
– У тебе кіт є? – перше, що він запитав у дівчинки.
– Ні, – відповіла здивовано.
– Якщо треба буде, скажи. Ти не любиш котів?
– Люблю, але тато не дозволяв …
Котяча тема була зачіпкою, щоб завести розмову з сусідкою по парті. Та й чому б не поділитися котиками, яких в господарстві бігало четверо?
У кожної з однокласниць була подружка. А дівчаток в класі було менше, ніж хлопчиків. Тому Аліні в «подруги» дістався Вітька.
Одного разу Аліна з Вітькою поверталися зі школи і їм перебіг дорогу чорний кіт. Або кішка. Дівчинка схопилася за гудзики і три рази сплюнула через ліве плече. Хлопчик розсміявся.
Ти дійсно віриш в ці дурниці?
– Ну так…
– А ти запитай у чорної кішки, приємно їй, що люди її цураються. До речі, у мене з’явився чудовий чорний котик. Хочеш?
– Хочу. Але треба у мами дозволу запитати.
На наступний день у Аліни з’явився забавний маленький друг. Чорний з білим вушком…
У випускному класі Вітька ні з того ні з сього подався в моряки. Від села до моря – сотні кілометрів. Але хлопець ніколи води не бачив. Зате любив фільми про море. Шторми. Романтика. Красива форма … Батьки відмовляли. Але хіба Вітька послухає?
Іспити не здав, зате знайшов собі «морячку». Новина миттєво облетіла село: Вітька буде одружуватися. Наречена – здалеку. Дійшли чутки і до Аліни. Стало прикро. Вітька їй подобався. Можливо, і вона йому теж. Хоча він про це ніколи не говорив.
Аліна подала документи до ВУЗу, де працював її батько. Але іспити провалила. Ірина була впевнена: її колишній приклався. Напевно, не бажав, щоб під ногами плутався хтось із минулого. Хоча Аліна – його єдина дочка. Дітей з нинішньою дружиною досі немає.
Після цієї невдачі дівчина затаїла образу на всіх чоловіків світу. А тут ще новина про Вітьку …
Зустріч однокласників планувалася через 15 років після закінчення школи.
Аліна вирішила: не піду. Адже прийнято розповідати про себе. А що вона розповість? Незаміжня. Живе з матір’ю. Єдине, чим може похвалитися – працює в туристичній фірмі. І побачила світ.
Хіба що якби на зустріч приїхав Вітька … Але у колишнього однокласника інші турботи. Дорослі.
Тьотя Свєта, яка працювала статисткою, при кожній зустрічі вселяла Аліні:
– Ти б до психолога пішла. Це допомогло б вийти заміж. А то все чоловіче населення прирівнюється до свого батька. Дитячі комплекси! Знаєш, скільки у нас неодружених чоловіків ?! Хоча і жінок чимало …
Аліна поверталася додому пішки. Ще вранці від гарного настрою майже нічого не залишилося. Спочатку прийшли клієнти, які хотіли дешево, але по-королівськи. Скандал влаштували. Потім в офісі зникло світло, пізніше зателефонувала співробітниця і сказала, що не прийде: мовляв, висока температура. А якраз сезон відпусток …
Після закінчення школи Аліна з Вітькою так і не бачилася. Він зрідка навідувався до батьків зі своєю «морячкою». На зустрічі випускників Вітьки не було. Аліни теж.
Якось біля хвіртки дівчину зустріла сусідка:
– Чула новину? Твій однокласник привіз сина … Будуть на той світ проводжати.
– Який однокласник?
– Так Вітька ж. Його «морячка» в аварію примудрилася потрапити, в стані розваги. Син сильно пoкaлiчивcя. Не врятували. А її посадять. Вітька нічого спочатку не хотів говорити батькам. Думав, виживе малий.
Чи то сльози, чи то дощ стікав по обличчю Вітьки … У той день він нікого і нічого не помічав, крім дерев’яного ящика, в якому лежав його син. Після церемонії поїхав влаштувати справи і повернувся в рідну домівку.
Чоловік не хотів нікого бачити, ні з ким не зустрічався. Можливо, щоб не запитували, не співчували. Сідав у машину, їхав в місто. Сам був будівельником, доробився до виконроба. Тепер головне – не сидіти вдома, не думати про те, що сталося …
Минуло достатньо часу з тих пір, а Аліна досі Вітьку не бачила. Працювали в одному місті. Однією дорогою їздили на роботу і з роботи, проте зустрітися не вдавалося. У Вітька є своя машина, а Аліна добирається на маршрутці або електричці.
Вона знову йшла додому пішки. На душі важко. Думала, що буде платити за мамине лікування. Їм нема чого продати. Гроші, які відкладала, вже майже витратила. Просити в борг? А як буде віддавати? Почався дощ. Парасольки не було.
– Вам далеко? Сідайте, підвезу, – біля Аліни загальмувала машина.
Вона мовчки махнула рукою, мовляв, їдьте, я як-небудь дійду.
– Аліна ?! Привіт! На тобі лиця немає. І очі сумні. Що трапилося?
– Вітька ?!
Вона розповіла про маму. А він – про зустріч з ріелтором. Вирішив купити квартиру в місті. Раптом він різко розвернув машину:
– Їдемо в місто.
Зупинився біля банкомату.
– Яка сума тобі потрібна?
– Я … я не маю можливості борг повернути. Не треба … І як же квартира?
– Квартиру потім купимо, а зараз треба лікувати твою маму.
– Вітька, а не грайся в благодійника. Я поверну тобі гроші. Коли мамі стане легше, поїду на заробітки.
– Не говори дурниць.
– Це не дурниці.
Через дорогу йшла чорна кішка …
– А ти запитай у неї, дурниці це чи ні? – пожартував Вітька.
– А може, це кіт.
Вони розсміялися. Сміх Аліни пробивався крізь сльози. А Вітька сміявся щиро – вперше за останній час.
Пішов сильний дощ. Блиснуло, гримнуло. Кішка сіла на сходах одного з офісів. Спостерігала за чоловіком і жінкою, які, обнявшись, мокли під літньою грозою. Мабуть, думала: «Дивні люди – хіба ніде сховатися? ..»