– Де ж совість твоя? Де співчуття і людяність? Немає в тебе серця! – сказала старенька і плюнула мені вслід
Одного разу я побачив одну стареньку, яка сиділа на лавочці і продавала якісь речі. На цьому місці завжди було багато таких же бабульок. Вони намагалися перехожим продати хоч що-небудь зі свого добра. Я завжди дивувався цьому: адже ці бабусі стояли тут в будь-який час року, навіть коли були сильні морози, йшов дощ або сніг.
Мені постійно здавалося, що у них взагалі ніхто нічого не купує. Я ось ніколи у них нічого не купував.
Того вечора, коли я звернув увагу на цю стареньку, вже стало темніти, і нікого крім неї, вже не було. Я хотів просто пройти повз як зазвичай, але чомусь мені стало цікаво: а що ж вона продає?
Я підійшов ближче і став розглядати речі, які лежали перед бабусею на шматку поліетилену. Там було багато різної всячини: і халати, і рукавиці, і в’язані шкарпетки. Мені здалося, що навіть шкарпетки і рукавиці вже були поношеними.
Бабулька прийняла мене за можливого клієнта і стала пропонувати мені свій товар.
– Купи шкарпеточки. Вони у мене дуже хороші, вовняні, теплі. Купи, я тобі їх зовсім недорого продам!
– Та не треба мені! Я краще шкарпетки в магазині куплю! Скільки ж вас таких таких розвелося! – сказав я і повернувся, що піти.
– Де ж совість твоя? Де співчуття і людяність? Немає в тебе серця! – сказала старенька і плюнула мені вслід. – Адже мати твоя також речі продавала, щоб тебе прогодувати!
– Чому це ви так вирішили? – здивувався я.
Слова бабульки мене дуже зачепили: справа в тому, що вони були правдою. Тільки ось звідки вона про це знала?
– Знаю і ось звідки! – сказала жінка похилого віку і щось кинула в мою сторону.
Я нахилився і підняв з землі старий медальйон. Коли я відкрив його, то побачив там дві фотографії: свою і своєї матері. Я кілька миттєвостей недовірливо дивився на медальйон з фотографіями. Потім я підняв очі на бабусю.
Я хотів у неї запитати: звідки у неї ця річ? Але бабульки вже не було. Куди вона так швидко поділася, я так і не зміг зрозуміти. Невже мені все це здалося?
Я всю ніч заснути не міг. Все намагався зрозуміти: що ж відбулося насправді.
Вранці я пішов на те місце. Там уже було багато торговок, але ніхто з них ніколи не бачив ту бабусю, яку описав я. Я не знаю, кого я бачив в той вечір, то та жінка нагадала мені хто я, як я ріс. З тих пір я завжди допомагаю різним бабусям. Іноді я купую у них абсолютно непотрібні мені речі, а іноді просто даю їм гроші