Ти – жінка, а значить ти повинна! «Повинна, повинна, повинна», – дзвеніло у вухах у Тані.

Є така приказка: «Брат любить сестру багату, а чоловік любить дружину здорову». Вона описує певну модель сімейних відносин, на мій погляд, досить збиткову модель. На жаль, часто все в точності так і відбувається.

Коли Таня навчалася в 8-му класі в її родині з’явився маленький братик. Різниця між дітьми 15 років. Таня була далека від дитячих ревнощів і образ, тим більше, що і їй в сім’ї приділялася не так уже й пильна увага.

– П’ятірку отримала? – байдуже вислуховувала мама, – Ну, а що ти ще мала отримати? Навчання – головна праця школяра. І все. Ні похвали, ні гордості за дочку, звісно ж зрозумілий факт.

Таня з натхненням взялася допомагати мамі в догляді за маленьким Льошкою. Купала, гуляла, прала пелюшки. І продовжувала отримувати в школі очікувані п’ятірки, яких ніхто не помічав, як не помічав ні стопки випрасуваних пелюшок, вимитого посуду, переодягненого малюка.

– Так і повинно бути, – повчально зауважував батько, – дочка-перша помічниця по дому. Здавна так повелося. Ти і нас в старості зобов’язана оглядати, а Льошка – це інше. Син – це продовження, це кар’єра, це звершення і надії. І йому ти, як старша сестра завжди зобов’язана допомагати. Це твій сестринський борг.

Ось так Таня закінчила інститут, працювати влаштувалася, заміж вийшла, народила сина. І чоловік теж не помічав ні чисто прибраної квартири, ні смачного борщу, ні навіть того, що Таня росла по службі, почала отримувати і зарплату більшу, ніж у нього.

– Ну всі жінки заради сім’ї намагаються, – говорив чоловік, – я б не став жити з тобою, будь ти інша.

Тата одного разу не стало, брат підріс і став збиратися в інститут, а мама слабувала.

– Ти повинна допомогти братові, – дзвонила мама, – він не пройшов на бюджет, треба на платне. Мені ніде взяти грошей, а ти старша сестра. Це твій обов’язок допомагати ростити і навчати молодшого брата.

І Таня допомагала, платила, влаштовувала. Не замислюючись про те, коли ж вона просила батьків народити їй брата, щоб було кому допомагати, кого вчити і влаштовувати. А у вихідні, замість відпочинку, Таня бігла в квартиру, де колись жила, щоб наготувати на тиждень їжі, прибрати в кімнаті брата-студента і забити холодильник матері.

– А хто ж ще повинен це робити? Ми так і вважали, що дочка повинна допомагати батькам. А у мене пенсія – гроші, а Льоші стільки всього треба.

А потім Таня приходила додому і повторювала все те, що тільки що зробила, тому що вона ж чоловікові вона теж повинна. А ще через кілька років Таня влаштовувала до себе на роботу брата Олексія, який за 2 роки після закінчення інституту так і не знайшов собі нічого підходящого.

А ще платила вже в кредит за навчання свого сина, який теж зростав надією на звершення, але за балами на бюджет не пройшов.

А потім Таня якось видихалася. Посіріла, стала втомлюватися і стрімко худнути. Але не могла зупинитися в своєму вічному бігу: «вона ж повинна». А коли їй повідомили діагноз і стадію, виявилося, що робити що-небудь вже і пізно, але можна спробувати, хоча дуже дорого.

– Де я такі гроші візьму, – сказав чоловік, – ти повинна була раніше помітити, що з тобою щось не так. Відвалити такі гроші і що? А не допоможе? Тобі все одно буде, а мені борги віддавати?

– Я одружитися зібрався, відповів брат, – гроші на весілля відкладені. Ти давай, це … тримайся.

– А як я буду жити? – влаштувала істерику мама, – Невістка хіба за мною буде ходити? Ти сама винна в усьому. Не береглася, не думала, що рідних запровадиш в такі витрати. Егоїстка. Ти повинна була раніше звернути увагу на те, що не все гаразд з тобою.

І тільки син, який дізнався, що з його матір’ю і скільки потрібно грошей, мовчки пішов і написав заяву в інституті, і гроші сплачені за рік, а справа була у вересні, йому повернули. А потім працювати влаштувався.

А Таня пішла лікуватися. І допомогло. І немов разом з хворобою, розпрямила Таня спину і скинула весь свій величезний борг перед усіма. І квартиру собі зняла, пішовши від чоловіка, а потім розлучилася і поділила на три частини гроші від продажу нею, між іншим, заробленої трьохкімнатної квартири.

Вони з сином взяли по квартирі з іпотеками, а чоловік свої гроші прогуляв, повернувся в село, до старих батьків. І мама живе з братом і його сім’єю, намагається Тані нагадати про борг, дзвонить, лається. Та ще й брата, нарешті, з Таніної роботи звільнили, тому що вона перестала заступатися і покривати його косяки.

І тепер вона невдячна дочка, що не виправдала надій, зрадлива дружина, що позбавила чоловіка квартири, паршива сестра, яка нічим не допомогла рідному брату, а ще й свою стару матір на його плечі звалила.

Зате Таня вперше в житті на 6-му десятку років нікому нічого не повинна. Вона майже молода, майже здорова і син у неї є, який виріс на подив, порядним. Раніше б скинути вантаж і забути про вічний борг. Ну вже гаразд, краще пізно, ніж ніколи. Ця приказка мені подобається набагато більше. А вам?

За матеріалами