Я розплакалась в автобусі, бо зрозуміла, що загубила останні гроші на лікування. Але те, що зробили пасажири автобусу я ніколи не забуду!

Якось раз в мого чоловіка різко підкосилося здоров’я і ми вирішили переїхати в село, щоб оздоровитися. Купили невеликий будинок, відремонтували його і зрозуміли, що грошей не вистачить навіть на місяць життя. Роботу швидко знайти ми не змогли.

Вихід один – ломбард. Зі сльозами на очах я винесла такі дорогі для мене речі, але виходу не було. І поїхала в місто. Вийшла з ломбарду, поставила гроші в сумку, якраз вирученої суми мало б вистачити на ще один місяць.

Пішла на зупинку, щоб повернутися додому в село. Якраз під’їхав переповнений автобус. Заходжу, ледве-ледве прориваюся до водія, щоб заплатити за проїзд, паралельно відкриваю сумку і шукаю гроші. Автобус вже поїхав, а я далі-далі шукаю ці гроші, в кожну кишеню залажу – а їх нема. Загубила. Або вкрали. Неважливо. Сльози. Істерика. Кричу до водія:

– Зупиніть автобус! Немає грошей, я піду пішки.

Але тут я в шоці, водій, напевно, не почув, бо автобус тільки пришвидшив хід, як раптом жінка, яка сиділа на передньому сидінні тут же передала водію гроші за мене.

Я подякувала жінці і ми розговорилися, розказала свою історію, але мене вже слухала не тільки моя рятівниця, але, напевно, весь автобус. Але тут раптом до мене почали підходити люди і давати гроші, я відмовлялася, але вони просто засовували купюри в сумки і виходили.

Сума, яку мені дали незнайомі люди, виявилася значно більшою за ту, що я загубила. Вже через місяць я отримала першу зарплату на новій роботі і повернулася в ломбард, щоб викупити свої речі. І тут мене зразу впізнала працівниця. Як виявилось я гроші загубила ще в ломбарді, думала, що поставила в сумку, а в підсумку вони валялися на землі.

Продавчиня побачила гроші і вибігла за мною, але я якраз вже їхала в автобусі. В підсумку я викупила свої речі, а гроші з ломбарду віддала на благодійність.