Чоловік давно пішов від мене, але не став щасливішим. Але коли я побачила його через три роки, то сама стала дуже щасливою

Я і Андрій їхали пізно вночі додому з відпочинку (були на турбазі), згорнули по шляху на стару дорогу. Місцевість здавалася зовсім безлюдною, тільки замети лежали всюди, мороз тоді стояв сильний. А в машині було тепло і сухо, Андрій добре управлявся з транспортом, тому мені було добре і спокійно.

Я сиділа на передньому сидінні, слухала музику по місцевій радіохвилі і насолоджувалася видами з вікна.

– Таке місце, що навіть немає зустрічних машин, – сказав Андрій

Ми їхали ще кілька годин, поки не зустріли їх. Несподівано на дорозі ми побачили машину, водій вже біг до нас, він явно був розгублений і схвильований, мало не кидався під колеса

– Треба допомогти людині, паливо у нього закінчилося, – промовив Андрій. А я в упор втупилася на водія машини, який здавалося, не розумів, кого він зустрів сьогодні вночі.

Це був мій колишній чоловік, з яким я розлучилася ще 3 роки тому. Тоді я побачила смс в його телефоні, він зібрав свої речі, влаштував істерику. На його думку я не повинна була так робити, що тепер йому неприємно жити з такою, як я. Але ж я навіть не намагалася без дозволу лізти в його телефон, все якось само вийшло.

Він кинув мене, наплював на те, що колись ми жили, душа в душу, у нас вже був дорослий син.

Подавши на розлучення і на розділ майна, він поставив жирну крапку в наших відносинах. Тоді я вже була поінформована, що він знаходиться у відносинах з дівчиною, яка набагато молодша за мене: вона народила йому хлопчика, буквально через 6 місяців після нашого розлучення. Більше нічого я про нього не знала, і знати не хотілося якось.

Зараз я не вірила своїм очам, не могла зрозуміти, як на абсолютно безлюдній дорозі доля знову звела мене з цією людиною. Дверцята машини відчинилися і вискочила його нова дружина з маленькою дитиною на руках, я відкрила двері нашої машини і впустила її всередину погрітися. Вона посадила сина назад, було видно, що їй дуже холодно.

Тут до неї підбіг мій колишній чоловік:

– Нічого страшного, відігрійтеся, скоро поїдемо, кохана. Спасибі вам велике, що зупинилися, – несподівано звернувся він до мене.

Потім я підняла очі і подивилася на нього, він відсахнувся і голосно промовив своїй дружині:

– Давай, виходь з машини, давай, – підганяв він її з дитиною на руках. На його обличчі була злість.

Тоді і його дружина згадала мене, якось раз ми випадково зіткнулися з нею в магазині, коли я за документами була ще його дружиною. Вона дивилася на мене своїм кам’яним поглядом, просто пропалюючи моє обличчя. Дівчина почала відкривати двері, щоб швидко вийти з машини і забрати синочка. Відбулася незручна пауза.

І тут мені їх стало шкода, навіть не знаю, що на мене найшло в той момент:

– Ні, сідайте назад, у вас дитина, про неї подбайте, а то простудиться малюк.

Я схопила її за руку і посадила буквально силою назад в теплий салон, вона сіла в машину з тим же кам’яним обличчям, не дивлячись в очі своєму чоловікові.

Поки Андрюша допомагав заправити машину моєму колишньому, я сиділа буквально в декількох сантиметрах від нової дружини мого колишнього чоловіка. Я повернулась подивитися на пасажирське сидіння, щоб перевірити дитину: хлопчик дивився на мене щосили.

Дитина була дуже схожий на мого колишнього чоловіка. Наш спільний син теж на нього дуже схожий, тільки от заковика в тому, що вони взагалі не спілкуються.

І тут я згадала, як він хвалився знайомому по телефону, що тепер у нього буде все нове: дружина, квартира і дитина, нове життя. Ось так ми, мовчки, сиділи в машині, не вимовивши ні слова.

А про що мені було говорити цими людьми? Я не вважала, що колишній чоловік зіпсував мені все життя, а тим більше я не думала, що через пережитків минулого його батьків зараз повинен страждати маленький хлопчик, який ледь розуміє, що відбувається і чому він в чужій машині.

Потім вони стали виходити, сказавши мені на прощання:

– Велике дякую за допомогу.

Колишній навіть не міг дивитися в мою сторону, видно як соромно йому було в той момент. Він без єдиного слова взяв дружину під руку і повів її до своєї машини. Там вони ще поговорили з моїм обранцем, і слід їх пропав.

Я вже півтора року зустрічаюся новим чоловіком Андрієм, ми обоє вільні, це дуже добре. Ми просто спілкуємося і насолоджуємося життям

– Все добре? – запитав мене Андрій, коли ми продовжили шлях, – ти дуже сумна.

– Все чудово, просто дуже рада, що ми змогли допомогти їм.

Звичайно, я приховала, що це був мій колишній чоловік зі своєю дружиною. Не дуже хотілося присвячувати нового обранця в це. А щодо колишнього: він так і залишився зі своєю гординею, вона нікуди і дінеться. Не можу зрозуміти, як можна було власну дитину і кохану жінку витягнути на холод заради своїх принципів і упереджень.