Ми з дружиною вирішили залишити наших дітей без спадщини. Такий життєвий урок їх багато чому навчить
Нам з дружиною по 54 роки. Ми вже давно вирішили, що залишимо наших дітей без спадщини. Наша нерухомість дістанеться дитячому будинку, який знаходиться в нашому місті. Чому ж ми так жорстоко вирішили вчинити з нашими дітьми? Які ж ми після цього батьки?
Нормальні ми батьки. Просто свого часу ми не змогли правильно виховати своїх дітей. А коли ми це зрозуміли, то змінити вже нічого не змогли. Ось що трапилося.
Після того як ми одружилися з Танею, у нас цілих сім років не було дітей. Коли Таня народила дочку, то ми були дуже щасливі. Через три роки Таня народила ще й хлопчика. Ми взагалі були на сьомому небі від щастя.
Ми намагалися все робити для своїх дітей. У них було все, що тільки вони хотіли. Я часто працював на двох роботах, щоб купити їм все, що вони хотіли. Даремно я так старався, себе не шкодував зовсім. Думав, що так треба, вважав, що роблю правильно.
Ми з дружиною ніколи не лаяли наших дітей і не били їх. Всі проблеми і розбіжності ми намагалися вирішити мирним шляхом. Ми думали, що у нас все добре, наші діти ростуть чудовими людьми. Як же ми з дружиною помилялися!
Я ніколи не забуду той страшний день. Я захворів і залишився вдома. Діти про це не знали і спокійно пішли в школу. Десь через дві години грюкнули вхідні двері. Я не міг зрозуміти: хто ж це прийшов додому? Діти в школі повинні бути. Дружина на роботі. Виявляється, це втекла зі школи зі своєю подружкою наша дочка Юля. Вони пили вино на кухні і обговорювали батьків.
Я був в шоці, коли почув, що про нас думає і говорить наша дочка. Та сама дочка, яку я так любив і ні в чому їй не відмовляв! Юля розповідала подружці про те, як вони з братом спритно нас обманюють. А ми їм віримо і вважаємо їх ангелятами. Я просто онімів від того, що почув. Я радів тому, що моя дружина цього не чує.
Я хотів подивитися в очі своєї дочки. Коли я увійшов на кухню, то Юля все зрозуміла: що я все чув. Але їй навіть соромно не було! Уявляєте? Я взяв води і пішов до своєї кімнати.
Потім я розповів дружині про все, правда, в більш м’якій формі.
Юля розповіла все братові. Вони стали вести себе просто зразково. Але ми з дружиною їм вже не вірили. Ми знали, що насправді думають про нас наші діти.
Це була жахлива правда. Але все одно добре, що ми її дізналися. Ми змогли багато чого зрозуміти. Наші діти виросли жахливими егоїстами, які абсолютно не поважали інших людей. Найголовнішими для них були їхні бажання і потреби. І все.
Кілька років ми прожили просто як в пеклі. А коли синові виповнилося 18 років, ми продали свою велику квартиру і купили дві квартири. Дітям ми віддали двокімнатну квартиру в центрі міста. А самі з дружиною стали жити в однокімнатній квартирі на околиці міста.
Обидві квартири оформлені на мене. Коли я помру, то квартири відійдуть у власність дитячому будинку, який знаходиться в нашому місті.
Ми довго думали з дружиною: а чи правильно ми чинимо? Чи маємо ми на це право? А потім зрозуміли: маємо! Цей життєвий урок багато навчить наших невдячних дітей. Може бути, вони зрозуміють, як жахливо поводилися по відношенню до власних батьків.