Який же я був дурень. Скільки дружин у мене після неї було, але кращої не знайшов. Зруйнував сам своє життя ревнощами

Які б дії не робила Катя, все було не так. Вона не так готувала, прибирала, штопала і прала. Чоловік благав Катю потерпіти ще трохи. Колгосп мав збудувати для них будинок, ось тоді вони туди переїдуть і заживуть. Ось так Катя і терпіла. Одну дочку народила, а через три роки іншу. Все терпіла бідолашна, іншого виходу їй не надали.

Свекруха до онук добре ставилася. Аж надто вони були на її сина схожі. Добре хоч не в невістку пішли. Дочки підросли і вийшла Катя на роботу в харчоблок.

Степан ревнував її до кожного стовпа. Адже вона в самому соку була. Кожен намагався їй комплімент зробити.

Степан тихенько підходив до їдальні, ховався за рогом і спостерігав за дружиною. А вона стоїть на роздачі, посміхається і всім “смачного” бажає. Почав Степан умовляти дружину вдома сидіти, але вона і слухати нічого не хоче.

Куди це я піду. У корівник? Або може в свинарник? Навіть з місця не зрушимо. Буду працювати там, де працювала.

Роботу не варіант кидати. Скоро будинок повинні були здати, кожна копійка на рахунку. А мати все шулікою біля Каті в’ється, потрібно терміново забирати дружину і дітей і вити своє гніздо. Мати ще сина підкручує:

– Ох, твоя Катюша зі слабким передком. Дивись, роги наставить, отямитися не встигнеш.

Степан не виносив ці розмови. Став випивати і додому в такому стані приходити.

А свекруха невістці висловлює:

– Дивись, що з чоловіком робиш. Загубиш ти його.

– Чим це я його знищу? – плаче Катя.

Щоночі Степан з дружиною був ласкавий і привітний. За ці ночі можна було все віддати і терпіти.

Одного разу вдень прибігла до свекрухи подруга, на вухо щось шепнула і втекла. Свекруха негайно до Каті:

– Тебе в погребі бачили і не одну. Хто це тобі допоміг картоплю перебирати?

По-перше, ми були не одні, нас було п’ять чоловік. Якщо мені не вірите, то у бригадира поцікавтеся. – відповіла Катя.

– Мені не треба ні в кого і нічого питати, хай Степан дізнається. – кинула їй свекруха.

Пізно ввечері заявився Степан додому, а мати йому на вушко щось шепоче. Підлетів він до Каті і давай її бити, поки його батько їх не розтягнув. Ледве Катя врятувалася. Вранці вся в синцях і набряках пішла в контору. Свекруха як побачила її, відразу підбігла і додому веліла йти, щоб сорому не наганяти на їхню родину.

– Не буду я нікуди йти. Вам мене не шкода, а чому я повинна вас жаліти. – кинула це Катя в очі свекрусі і втекла.

Дочекалася прийому у голови і слізно просилася додому до матері в сусіднє село.

– Не хочу я більше нічого і в міліцію заявляти не буду. Просто відвезіть мене і дочок до матері. Більше я нічого не прошу.

Так і зробили. Мати як побачила Катю, ледве зі стільця не впала. Зібрала її і дітей і відвезла в інше до сестри. Там Катя поправилася і відійшла від “хорошого життя”, а Степан з мамою почали лікті кусати.

Приїхали до мами Каті просити її повернутися. Та тільки не виявилося їх в селі і мати навідріз відмовляється говорити де вони знаходяться. Мовляв, хочете щось передати – говоріть. Просив Степан з матір’ю Катю повернутися і дітей привезти, аж надто скучили вони за ними.

Нікуди я не поїду. – кричала Катя. – Так їм і передай. Ноги моєї більше в їхньому будинку не буде.

Начебто життя почало налагоджуватися, Катюша нову роботу знайшла. Тут прийшла їй звістка, що свекор віддав Богу душу.

– Ех, хороший чоловік був. – сказала Катя.

Минали дні, місяці і роки. Дівчата виросли, Катя заміж вийшла. Вирішили вони всім сімейством відправитися до чоловіка колишнього. Дочок показати і свекруху колишню провідати.

Заїхали вони в село на своєму автомобілі, Катя за кермом, ділова така.

Степан як побачив їх, обімлів. В ноги впав, прощення став вимолювати. Свекруха плаче, онучок цілує, просить не їхати. Залишила Катя дочок у батька, а сама до подруг подалася. Гостини, пора і честь знати. Заїхала вона до колишніх родичів за дітьми, а Степан в ноги їй впав і просить повернутися.

Життя все розставило на свої місця. Дочки виросли, Катя щаслива. А хто знає, як би її життя склалося, пробачивши вона тоді побої Степану? А свекруха отримала своє сповна. Стоїть, плаче, постаріла, ледве на ногах стоїть. Так життя розпорядилося, нічого з цим вже не поробиш.