Ангеліна вже 15 років як живе у Києві. На вокзалі вона зустріла чоловіка, який просив грошей. Все ж допомогла йому, а через пару днів отримала СМС і розридалася…

Сталося це на початку 2000-х. Одного разу, вертаючись додому, я зустріла молодого чоловіка, який просив грошей, принципово таким не допомагаю, але його погляд мене розчулив. Вирішила підійти і запитати.

– Для чого тобі гроші?

– На квиток додому!

Я була вражена відповіддю, мені його дуже жалко стало. Вирішила нагодувати, як раз тут недалеко Макдональдс. По дорозі ми розговорилися. Максим (так звали молодого чоловіка) розповів свою історію.

Сам він родом з Івано-Франківської області, приїхав підкорювати столицю. Наслухався історію успіху своїх односельчан, які, за розповідями їх родичів вже на “Мерседесах” їздять. От він і загорівся, як раз канікули в університеті, поїхав в столицю. В перший ж день його на вокзалі і пограбували. От і лишився він без грошей, без мобільника, без всього.

Прочекав пару днів на вокзалі, де його роботодавці мали зустріти, але нікого. Вирішив вертатися додому. Намалював плакат “Допоможіть, будь ласка” і якраз я підійшла.

Слухала його і ледве стримувала сліз, а як він їв… Ці голодні очі я не забуду ніколи. Вирішила йому допомогти. Купила йому бургерів додому, дала грошей і провела до автобусу, на всякий випадок дала свій номер.

Пройшли два дні, як раптом, на роботі до мене приходить CМС, ось що там було:

“Дякую, Ангеліна, що нагодувала і допомогла. Я вдома”

Тут я не втрималася і заплакала. Не знаю, як потім склалася його доля, але думаю у нього все получилося.