Двоє друзів
Зворушлива притча від італійського священика Бруно Ферреро про двох воїнів, гідних називатися справжніми друзями. Вони не бояться діяти, відчувати і просто жити. Не страшно їм і піти… бо вони точно знають, що недарма проживають дні.
Старший називався Франк і мав 20 років. Молодшого звали Тед, і йому було 18. Разом вони проводили багато часу. Їх дружба сягала ще молодших класів школи. Разом вони вирішили піти до війська. Перед виїздом з дому склали присягу перед собою і перед родинами, що берегтимуть одне одного.
Їм пощастило, і вони опинилися в одному батальйоні. А далі їх послали воювати. Це була страшна війна, що точилася посеред розпечених пісків пустелі.
Якийсь час Франк і Тед перебували в облозі. Та ось одного вечора надійшов наказ здійснити рейд на ворожу територію.
Вояки під пекельним вогнем супротивника ішли вперед цілу ніч. Зранку дісталися до якогось села. Проте Теда не було. Франк кинувся його шукати, аж знайшов прізвище друга у списку зниклих безвісти. Франк підійшов до командира із проханням дозволити йому рушити на пошуки.
— Це надзвичайно небезпечно, — сказав командир, — Я вже й так втратив твого друга, а ти хочеш, аби позбувся й тебе? Там іде страшна стрілянина.
Проте Франк все ж подався шукати Теда. Минуло кілька годин, заки він знайшов його. Тед був смертельно поранений. Франк обережно узяв його на плечі. Але тут зненацька пролунав постріл. З останніх сил Франкові таки вдалося донести друга до табору.
— Чи ж варто було вмирати, аби врятувати вбитого? — спитав командир.
— Так, — прошепотів Франк, — Перед смертю Тед вимовив: «Я знав, що ти прийдеш».