Дуже повчальна притча про невістку і свекруху. Це варто прочитати кожному

Колись давно жила в одному селі дівчина. За стародавнім слов’янським звичаєм, після весілля прийшла вона жити в будинок свого чоловіка. Але дуже незатишно було молодій невістці зі свекрухою. Та її постійно повчала і в усьому дорікала.

Якось вранці відправилася молода жінка до знахаря, що жив на околиці лісу.

– Що привело тебе до мене, красуня? Може чоловіка приворожити? – запитав дід.

– Ніхто мені не потрібен, я чоловіка свого люблю, але з матір’ю його жити не під силу.

– Що ж ти від мене хочеш?

– Прошу тебе, допоможи мені. Дай мені отрути, щоб я отруїла її.

– На цьому щастя своє побудуєш, молодиця? Шкода мені тебе. Дам я тобі зілля. Щоранку будеш заварювати його, і поїти цим чаєм мати свого чоловіка. Та тільки порада у мене для тебе є.

– Яка? Говори, все виконаю, аби скоріше позбутися від цієї змії.

– У селі-то у нас чутки швидко поширюються. Запідозрять тебе. Так ось, щоб цього не сталося, зміни своє ставлення до свекрухи. Стань ласкавою, привітною, посміхайся. Недовго доведеться тобі мучитися.

Так і вчинила жінка. Ще тільки півні проспівали, а вона встає, хліб вимішує, піч топить, кашу готує, зілля отруйне свекрухи заварює. І ласкаво так запрошує її покуштувати диво-чай. Мамою кличе, слухається у всьому. Чоловік не натішиться: як рідні стали мати і дружина. Свекруха невістку дуже полюбила. І та любов’ю, та щирістю, відповідає. Поспішає вона знову до знахаря, кидається до ніг його зі сльозами:

– Дідусь, благаю тебе. Ти ж все можеш. Дай протиотруту. Занадто багато чаю заварила я своїй свекрусі. Помре. А вона ж матір’ю турботливою мені стала.

– Мила моя, заспокойся. Я дав тобі ароматні трави, з яких ти варила для свекрухи смачний і корисний чай. Отрута ж була в твоєму серці, але з Божою поміччю ти від неї позбулася.

.