Мова жестів знакома навіть рибам

Виявляється, у риб існує певна мова жестів, який розуміють представники різних видів, а також безхребетні. Біологи з Великобританії з’ясували це, спостерігаючи за поведінкою груперів і коралових лососів. За допомогою цікавої сигналізації риби-мисливці повідомляли своїм сусідам, де саме ховається видобуток, до якої вони не можуть дістатися.

Вийшов недавно на екрани кінотеатрів мультиплікаційний фільм “Риф 2: Приплив” (The Reef 2: High Tide) розповідає, як всі мешканці коралового рифу об’єднали свої зусилля для захисту їх рідної домівки від акул. Цікаво, що в даній стрічці риби різних видів змогли заради досягнення спільної мети домовиться не лише один з одним, але і навіть з безхребетними мешканцями коралового біоценозу. “Таке буває лише в казках!” – скажете ви і … помилитеся! Тому що недавні дослідження біологів з Кембриджського університету (Велика Британія) довели зворотне. Правда, не у випадку захисту свого житла, а на прикладі колективного полювання.

Вченим давно відомі випадки, коли під час полювання багато хижаків, що належать до різних видів, як би об’єднують зусилля. Візьмемо типову ситуацію в савані – там леви, гепарди і леопарди часто вступають в “союз” з птахами, що харчуються падлом. Вони чують їх позивні і розуміють, що в тому місці, де кружляють ці любителі падла, швидше за все, є хворе або поранене тварина. Убивши жертву, ці мисливці все одно не з’їдають її цілком, тому тим, хто виявив видобуток, “плата” за труди все-таки дістається.

Іноді бувають і більш тісні способи взаємодії – наприклад, гієни, шакали чи гієнові собаки часто виганяють свою здобич прямо на левиць. Після того, як ті успішно умертвляють жертву, “загоничі” чекають, поки прекрасні амазонки котячого племені наїдяться і самі приступають до трапези. Звичайно, деяких тварин гієни і шакали самі можуть вбити, проте навіщо ризикувати, якщо цю небезпечну роботу може зробити хтось інший, сильніший і спритніший. До речі, багато антропологів вважають, що саме подібна взаємодія древніх людей з вовками призвело до одомашнення останніх і появи собаки: початково дикі вовки заганяли здобич до того місця, де чекали в засідці наші предки, а ті, обробивши її, залишали своїм помічникам значну частку видобутку.

Колективні способи оборони теж відомі – напевно, багато хто бачив, як зграї дрібних пташин відчайдушно ганяють ворону або яструба. А якщо придивитися до них, використовуючи бінокль, то можна побачити, що ці сміливі пташки є представниками різних видів. Там можна побачити і синиць, і заблукав, і горобців – всіх, кого стурбувало поява хижака. І хоч під час “мирної” життя дані пташки можуть і не ладнати один з одним, коли настає спільна загроза, то вони діють вельми злагоджено.

Проте, до недавнього часу учені і не припускали, що між такими, на перший погляд, нерозумними істотами як риби, теж можливі подібні комунікації під час полювання. Однак робота зоологів з Великобританії розвіяла дане оману. А почалося все з того, що іхтіолог Александер Вейл разом з колегами вивчав поведінку груперів і коралових лососів. Через якийсь час після початку досліджень вчені помітили один цікавий поведінковий елемент – ці риби, які є хижаками, при виявленні здобичі завжди робили вертикальну стійку на голові і одночасно похитували нею. Що ж могло означати це дуже нетипове для мисливця поведінки?

Придивившись уважніше, вчені з’ясували, що подібну стійку групери і лососі роблять тільки в тих випадках, коли вони самі не можуть дістатися до видобутку (наприклад, якщо така ховається серед каменів). І, що найцікавіше, після того, як мисливець виконував цей трюк (іноді його повторювали кілька разів), до вказаного місця одразу ж спрямовувалися iншi риби – мурени, губа і інші любителі смачно поїсти свіжої рибкою. Вони виганяли видобуток з її укриття, після чого починалася колективне полювання. Цікаво, що один раз допомогу і витяг жертви групер надав ні хто інший, як восьминіг! Напрошується висновок – риб’ячу мисливську сигналізацію розуміють навіть безхребетні.

Як пишуть біологи в статті, опублікованій в Nature Communications, стійка на голові відповідала всім критеріям мисливського жесту – вказувала на об’єкт полювання, призначалася для партнера і викликала його негайну реакцію. Втім, останнім відбувалося далеко не завжди. Іноді мурени, які мають репутацію тугодумів, не відразу звертали увагу на цей сигнал і групер кілька разів повторював його. При цьому його рухи були куди більш ретельними, ніж в перший раз.

Було відмічено також, що в ряді випадків мисливець кілька видозмінював повторний сигнал – мабуть, для більшої дохідливості. А в деяких випадках йому навіть доводилося буквально штовхати некмітливі мурену до того місця, де ховалася жертва (до речі, сам групер при цьому зовсім не ризикував, оскільки на таких великих риб мурени не полюють). Словом, часто мисливцеві доводилося неабияк “попотіти” – в одній ситуації групер довелося чекати цілих 25 хвилин, перш ніж мурена здогадалася, що її звуть взяти участь в переслідуванні видобутку.

Отже, навіть не володіють розвиненою нервовою системою риби теж уявляють собі мету дій і вміють розповісти про це тим, хто їх оточує, щоб отримати допомогу. Тобто і у них є когнітивні вміння, подібні до тих, які мають ссавці і птиці. Тому історія, розказана в мультфільмі “Риф 2: Приплив” з точки зору біолога не є зовсім вже неможливою в реальності ..