Не витрачайте час даремно, бо його не можна повернути!
Я підрахував свої роки і виявив, що у мене залишилося менше часу на життя, ніж прожито.
Я відчуваю себе такою дитиною, який виграла коробку з цукерками: перші з’їдає із задоволенням, але коли він розуміє, що залишилося тільки кілька, то дійсно починає їсти їх із задоволенням і смакуючи.
У мене немає часу для нескінченних конференцій, присвячених статутам, законам, процедурам і внутрішнім правилам, знаючи, що нічого не буде досягнуто.
У мене немає часу переносити абсурдних людей, які поводяться не відповідно до їхнього віку.
У мене немає часу на боротьбу з посередністю. Я не хочу бути на зборах, де накачуються его.
Я не можу терпіти маніпуляторів і опортуністів. Мене турбують заздрісні люди, які намагаються дискредитувати найталановитіших, щоб захопити собі їхні позиції, таланти і досягнення.
Мені залишилося занадто мало часу, щоб обговорювати заголовки. Я не хочу цього, тому що моя душа поспішає.
Занадто мало залишилося цукерок в упаковці.
Я хочу жити з людьми, які дуже людяні. Люди, які можуть сміятися над своїми помилками, які досягли своїх успіхів. Люди, які розуміють своє покликання і не ховаються від своїх обов’язків. Ті, хто захищають людську гідність і хочуть тільки бути на стороні правди, справедливості і праведності. Це те, що робить життя вартим життя.
Я хочу оточити себе людьми, які знають, як торкатися до сердець інших. Люди, які через важкі удари життя навчилися рости і зберегли ніжні дотики душі.
Так, я поспішаю, я поспішаю жити з інтенсивністю, яку може дати тільки зрілість.
Я намагаюся не витрачати даремно жодної з цукерок, які мені залишили. Я впевнений, що вони будуть смачнішими, ніж ті, які я вже з’їв.
Моя мета – досягти кінця, в згоді з самим собою, з моїми близькими і совістю.
Ви думали, що у вас два життя, і раптом ви розумієте, що у вас було і є тільки одне.
© Маріу де Андраде, Сан-Паоло 1893-1945